Тема: Я і мої права.

Мета: ознайомити учасників із основною міжнародною і вітчизняною базою щодо захисту прав людини і дитини. Сформувати розуміння важливості й необхідності реалізації своїх прав.

Ключові поняття: права, декларація, конвенція.

Хід заняття.

І. Вступна частина.

1. Привітання. Знайомство (5хв)

2. Правила (5хв)

3. Вступ (5хв)

Педагог-тренер повідомляє про початок роботи за моду­лем «Знаємо та реалізуємо свої права», коротко розкриває його зміст і називає першу тему модуля: «Вивчаємо свої пра­ва». На занятті можна буде ознайомитися з основними між­народними законами, в яких закріплено права та свободи людини і окремо дитини.

4. Очікування (5хв)

ІІ. Основна частина

 5. Вправа «Скринька порушень» (5хв)

Мета: вчити учасників вирішувати їхні життєві правові проблеми, виробити вміння приймати рішення у складних ситуаціях.

Хід вправи

Педагог-тренер пропонує учасникам написати (анонімно чи з підписом), які правові проблеми їх турбують або цікав­лять, випадки порушення їхніх прав (з особистого досвіду чи досвіду друзів) і покласти свої «листи» до «скриньки пору­шень» (це може бути будь-яка коробка).

По завершенні роботи за модулем листи зі «скриньки» буде розглянуто в групі. Якщо серед питань будуть ті, що не обго­ворювалися протягом занять, їх буде розглянуто окремо.

До уваги педагога-тренера!

Ця вправа продемонструє, які правові проблеми турбують учасників, а по завершенню роботи за модулем - як група засвоїла матеріал, як навчилася використовувати знання.

6. Вправа «Декларація прав людини» (20 хв)

Мета: підвести учасників до розуміння важливості й не­обхідності дотримання прав людини.

Хід вправи: Педагог-тренер об'єднує учасників у три підгрупи. Кожна підгрупа має обговорити і записати на аркуші АЗ десять прав, які, на їхню думку, необхідні людині для щастя. Потрібно коротко відповісти на запитання: «Чому це право важливе для людини? Чому його обов'язково потрібно дотримуватися?».

Після цього підгрупи презентують свої напрацювання.

На наступному етапі педагог-тренер роздає кожній підгру­пі тексти статей «Декларації прав людини» (додаток 1). Учасникам необхідно ознайомитися зі статтями й ви­значити, в яких саме йдеться про ті права, що вони пре­зентували на першому етапі.

На виконання — 5 хв. Потім групи по черзі зачитують статті Декларації, в яких зафіксовано ті права, що вони пре­зентували.

Запитання для обговорення:

• що цікавого ви дізналися під час виконання вправи ?

• про які права ви почули вперше?

До уваги педагога-тренера!

Після обговорення педагог-тренер роздає кожному учаснику матеріали додатку 1  і пропонує протягом 1 хв. переглянути їх.

7. Інформаційне повідомлення «Права людини» (5 хв.)

Права людини можна визначити як основні норми життя цивілізованої людини.

Права людини — це такі норми суспільного життя, які притаманні нашій  природі й без яких ми сьогодні не можемо жити як цивілізовані люди.

У різних країнах права людини закріплювались у декла­раціях, конституціях, законах. Спочатку це були особисті та політичні права, тобто ті, які стосувались особистої свободи та життя кожної людини, а також участі громадян в управлін­ні державою. Ці права називають першим поколінням прав.

Друге покоління прав — соціально-економічні та культурні права. До них належать: свобода праці й підприємництва, право на житло, право на особисту власність, право на сім'ю, право на охорону здоров'я, право на відпочинок, право на ос­віту, свободу творчості, право на користування культурними цінностями та інші права.

Третє покоління прав — це права народів: право на свою на­ціональну культуру, мову, право на свою національну держа­ву, вільну від влади над нею іншої держави, право на природні багатства, право на рівноправну участь у науково-технічному прогресі та міжнародній торгівлі, а також права народів на мир, безпеку та на екологічно чисту планету.

Права людини — це не просто права. Вони передбачають наявність обов'язків. А якщо ні у кого немає обов'язків — не­має і прав. Наприклад, існує право на життя — існує й обов'я­зок не позбавляти цього права іншого!

8. Вправа «Права дитини в малюнках» (25 хв.)

Мета: ознайомити учасників із основними статтями Конвенції ООН про права дитини.

Хід вправи:

На початку педагог-тренер робить короткий вступ, за­значаючи, що зараз учасники ознайомляться з основним міжнародним документом, який стосується прав дитини — Конвенцією ООН про права дитини.

20 листопада 1989 року Генеральною Асамблеєю ООН було одноголосно прийнято Конвенцію ООН про права дитини. Конвенція ООН про права дитини є першою у світовій історії глобальною угодою щодо прав дітей, адже досі жодний з міжнародних договорів з прав людини не був ратифікований практично всіма державами світу (лише дві країни-члени ООН ще не ратифікували Конвенцію). 191 країна світу ратифікувала Конвенцію, зобов'язавшись привести власне законодавство у відповідність до її положень. Зокрема, Україна приєдналася до Конвенції про права дитини у 1991 році.

Педагог-тренер об'єднує учасників у чотири підгрупи.

Кожна група отримує текст Конвенції про права дитини (додаток 2). Після завершення роботи проводиться презентація напрацювань і обговорення:

• чим цікава була вам ця робота ?

• що нового дізналися ?

До уваги педагога-тренера!

Після обговорення кожному учаснику повністю видаються матеріали додатку 2 для самостійного ознайомлення.

9. Інформаційне повідомлення «Конвенція ООН про права дитини» (10хв)

Конвенція ООН про права дитини

У Преамбулі Конвенції викладено основні її принципи. Статті можна розділити на три основні частини:

1) статті 1—41: основні статті, які визначають права дитини і обов'язки держав-сторін, які ратифікували Конвенцію;

2) статті 42—45: процедури моніторингу запровадження Конвенції;

3) статті 46—54: формальні положення, які регламентують порядок набуття чинності Конвенції.

Вивчаючи текст Конвенції, слід звернути увагу на те, що в її преамбулі містяться:

• принципи Хартії ООН (1945), Загальної Декларації прав людини (1948) і Міжнародних зобов'язань щодо прав люди­ни (1966);

• переконання в тому, що сім'я повинна бути забезпече­на особливим захистом, і що дитина повинна зростати у сім'ї в щасті, любові й розумінні;

• переконання в тому, що дитина повинна виховуватися у дусі ідеалів, проголошених Статутом ООН, і, зокрема, у дусі миру, гідності, толерантності, свободи, рівності й солідарності;

• розуміння того, що діти потребують особливого піклу­вання, як це було проголошено у Женевській Декларації прав дитини (1924) і Декларації прав дитини (1959), як це визна­но у Загальній Декларації прав людини (1948), Міжнародних зобов'язаннях щодо прав людини (1966), зобов'язаннях і ста­тутах спеціалізованих агенцій та інших деклараціях (напри­клад «Пекінські правила» 1985 року з ювенальної юстиції);

• визнання того, що є діти, які живуть в особливо важких умовах, і такі діти потребують особливої уваги;

• визнання важливості традицій і народних культурних цін­ностей у захисті дітей та забезпеченні їх гармонійного розвитку;

• визнання важливості міжнародної співпраці.

Як зазначено вище, права дитини описано у статтях 1—41. Ми не можемо вибрати з них лише кілька основних, адже це суперечитиме духу Конвенції, яка не визнає ієрархії у правах. Жодне з цих прав не може бути відокремлене від інших.

Приступаючи до аналізу статей Конвенції, потрібно за­значити кілька важливих моментів:

1. Стаття 1 дає нам визначення дитини як людської істоти віком до 18 років. Цей текст став результатом надзвичайно складної і делікатної процедури примирення протилежних думок щодо захисту дитини до народження (цитоване поси­лання на це міститься у преамбулі у лапках). Годі сподівати­ся, що Конвенція, до якої залучено понад сто країн, могла іншим чином примирити сторони у питанні, яке досі палко дискутується у різних країнах.

2. Також необхідно відзначити статтю 3, яка стверджує, що під час прийняття органами влади рішень, які впливають на добробут дитини, повинні братися до уваги в першу чергу інтереси дитини, і що держава повинна надавати необхідну допомогу батькам або іншим особам, які на законних засадах піклуються про дитину.

3. Стаття 5 передбачає, що держава зобов'язана поважати права і обов'язки батьків, спрямовувати зусилля на практичне використання дітьми їхніх прав, передбачених Конвенцією. Також стаття 18 визначає, що обоє батьків несуть однакову відповідальність за виховання та розвиток дитини, а держава зобов'язана надавати їм необхідну допомогу, якщо це необ­хідно.

Права дитини, визнані Конвенцією ООН, можуть бути об'єднані у п'ять груп згідно з традиційною класифікацією прав людини:

1. Громадянські права. Визначені у перших 18 статтях За­гальної Декларації прав людини (1948). Серед громадянських прав — право на ім'я і національність (ст. 7) і право на са­мобутність (ст. 8); право на життя (ст. 6) і принципи недискримінації (ст. 2). Серед них є також так звані «права поряд­ності»: заборона тортур (ст. 37), право на захист від фізичного насильства (ст. 19 та 34), від свавільного арешту (ст. 37 та 40), право на приватне життя (ст. 16) тощо.

2. Політичні права. До них належить свобода думки (ст. 12), свобода вираження (ст. 13), свобода зібрань (ст. 15), свобода переконань і віросповідання (ст. 14), вільний доступ до ін­формації (ст. 17). Слід звернути увагу, що Загальна Деклара­ція прав людини до політичних прав відносить також право обирати і бути обраними під час виборів.

3. Економічні права. Стаття 4 визначає, що держави-сто-рони повинні вживати всіх необхідних правових, адміністра­тивних та інших заходів для реалізації економічних, соціаль­них і культурних прав. Більш специфічно це передбачено також і у праві на захист від експлуатації (ст. 32 і 36).

4. Соціальні права. Знову ст. 4, а також ст. 28 і 29, які виз­начають право на освіту, ст. 24 — право на охорону здоров'я і ст. 26 — право на соціальне забезпечення.

5. Культурні права.

Окрім ст. 4, у цьому контексті варто зазначити ст. 31, яка визнає право на відпочинок і дозвілля, залучення до гри та участі у культурному та мистецькому житті.

Права, визнані Конвенцією, повністю збігаються з

традицій­ними правами людини.

Конвенція ООН про права дитини має три основних за­вдання:

1. Право на самовизначення. Нині загальновизнано, що до дитини застосовується більшість прав людини. Одні з них —беззастережно (як, наприклад, право на захист від тортур), інші — з певними обмеженнями (політичні права).

2. Право на захист. Конвенція містить положення, які сто­суються особливих потреб дітей та їхньої вразливості, нап­риклад, умов зайнятості для дітей (ст. 32). Більшість із цих  положень має суворіші вимоги стосовно дітей, ніж загальні   ' правозахисні інструменти.

3. Специфічні права. Це права, які застосовуються специфічно або навіть виключно до дітей: право не розлучатися  І зі своїми батьками (ст. 9—11), положення про усиновлення (ст. 21). Найкращим прикладом таких прав є ст. 31, яка за­хищає право дитини на гру. Конвенція також надає захист І особливим категоріям дітей: біженцям (ст. 22), інвалідам (ст. 23), меншинам (с. 30) і дітям, втягнутим у воєнні конфлікти. Також важливо зазначити, що ст. 41 Конвенції закріпила найвищу силу цього документу порівняно з іншими міжна­родними і національними правовими актами. Статті 42—45 стосуються моніторингу (контролю за виконанням), а статті 46—54 — порядку набуття чинності Конвенції.

Деякі країни положення Конвенції розділяють на три Пі (Р's):

Provision — Забезпечення: права, які надають доступ до пев­них благ і послуг (освіта, охорона здоров'я, догляд...);

Protection — Захист: право бути захищеними від певних дій (погане поводження, експлуатація, насильство...);

Participation — Участь: право діяти за певних обставин і право бути залученими до процесу прийняття рішень.

Знати свої права — означає наполовину володіти ними.

• Право на життя та розвиток — головне право людини. Ст. 6

• Право на особисте життя. Ст. 16

• Право на індивідуальність. Ст. 7, 8

• Право дитини знати своїх батьків, право на піклування та можливість виховуватись у сім'ї. Ст. 7—9

• Право на свободу думки, совісті, релігії та поглядів. Ст. 12-14

• Право на свободу асоціації і свободу мирних зборів. Ст. 15

• Право на отримання, передачу, доступ до інформації. Ст. 17

• Відповідальність батьків за виховання дитини. Ст. 18

• Права дитини-сироти. Ст. 20, 21

• Відповідальність закладів, які опікуються дітьми. Ст. 3

•  Право на користування послугами системи охорони здоров'я. Ст. 24—25

• Право на отримання освіти. Ст. 28, 29

• Право дитини на соціальне забезпечення і належний рі­вень життя. Ст. 26-27

• Право на захист від економічної експлуатації. Ст. 32

• Право на захист від незаконного вживання наркотичних засобів та психотропних речовин. Ст. 33

• Право на захист від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень. Ст. 34

• Право на національну приналежність. Ст. 20, 30

• Право на відпочинок і дозвілля. Ст. 31

• Права дитини-інваліда і дитини з вадами фізичного та розумового розвитку. Ст. 23

• Права дитини, яка стала жертвою жорстоких, нелюдсь­ких або принижуючих гідність видів поводження. Ст. 39

• Права дитини, яка порушила законодавство. Ст. 40

10. Підсумки (5хв)